9 листопада 2015 року в Балинцівській
загальноосвітній школі І-ІІІ ст.пройшла тематична лінійка, присвячена Дню
української писемності та мови «МИНУЩЕ ВСЕ, ЛИШ СЛОВО НЕ МИНЕ».
Провели лінійку учні 6 – А класу. Допомогу в проведенні заходу надала учитель української
мови та літератури та класний керівник 6-А класу Рибчинська Любов Іванівна.
9
листопада наша країна святкує День української писемності та мови. Це свято було започатковано
Указом президента України № 1241/97 від 6 листопада 1997 року. Традиційно
цього дня всіх українців запрошують написати Всеукраїнський диктант
національної єдності і перевірити свої знання.
Мова — живий організм, який розвивається за своїми
законами. Це нетлінний скарб століть, що передається від покоління до покоління
і об’єднує минуле й прийдешнє. Це – спадкоємність не лише в межах роду, а й
народу. Ще Вольтер писав, що всі основні європейські мови можна вивчити за
шість років, а свою рідну мову треба вивчати все життя.
За православним календарем 9 листопада вшановують
пам’ять Преподобного Нестора-Літописця — послідовника Кирила і Мефодія.
Вважається, що Нестор Літописець став прабатьком української писемної
мови. Існують версії, що раніше на території України застосовували кілька видів
писемності, деякі з них використовували грецьку абетку або латиницю. Сучасний
алфавіт української мови здебільшого складається з аналогів грецьких літер і
декількох слов’янських знаків, однак раніше, крім кирилиці, використовувалася
так звана глаголиця.
Генеалогічно українська мова належить до
індоєвропейської мовної сім’ї. Про це свідчать і архаїзми, і деякі фонетичні та
морфологічні ознаки, які зберегла наша мова протягом століть.
Давньою українською мовою написані козацькі державні
документи й хроніки, створена самобутня художня писемність епох – від Івана
Вишенського до Григорія Сковороди. Українці мають свою могутню класичну
літературу, визнаних світом геніїв: Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю
Українку, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника…
Щодо початку писемності в українських землях
тривають наукові дискусії. Археологічні знахідки засвідчують
наявність писемних знаків на глиняному посуді, пряслицях, зброї тощо, ще
за трипільської доби.
Кілька століть нас привчали до думки про нібито
«вторинність» української мови, ретельно приховуючи від українців величезний
масив української ж писемності, історії та культури, що сягає глибокої давнини
і налічує багато тисячоліть.
Давніший із літописів, який дійшов до нас, був
написаний у 1377 році на пергаменті – вичиненій телячій шкірі. Він носить назву
Лаврентіївського, за іменем монаха-переписувача Лаврентія. Зокрема до цього
списку входить "Повість врем’яних літ” (або "Повість минулих літ”), написаний
на початку XII століття.
Автором "Повісті” вважається монах Києво-Печерського
монастиря Преподобний Нестор-літописець (близько 1050 – 1114 рр.). Також його
перу належать житія святих…
Преподобний Нестор працював до останнього дня свого
земного життя. Мощі святого покояться в Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.
Пізнання світу через національне слово надзвичайно
важливе. Рідну мову слід оберігати як своє майбутнє, пам’ятаючи про
першозначення її, як безсмертя українського духу, її рятівну, очищаючу, цілющу,
відроджуючу властивість. Античні мудреці казали: "Говори – і я тебе побачу”.
Якими побачить українців світ – залежить від самих українців. Ми хочемо бути
багатомовними та багатознаючими, хочемо належати людству. Хочемо бути в його
розумі не мертвою, а сяючою клітиною, а для цього маємо засвітитися любов’ю до
рідної мови.
Заснування Дня української мови – це тільки
проголошення благородної мети. Що ж до практичного її втілення, то абсолютно
очевидно – зберігати й плекати рідну мову може тільки її носій. Тобто, ми –
українці. 
| 
