Балинці - мальовниче село покутського краю. Слава про нього линула і лине далеко за його межами. Бо уславили його в різні часи вихідці - балинчани. Вони працювали і вчилися, орали поле і ставали на захист рідної землі, якщо виникала потреба. А якою ж була перша Балинецька школа, що дала путівку у велике життя, зробила майстром не одну людину. Про неї і піде наша мова.
Під тиском народних мас у 1852 році уряд змушений був дозволити відкрити в Балинцях тривіальну(трикласну) школу з українською мовою навчання. Школу відвідували учні трьох сіл – Балинець, Бучачок, Трофанівки.
Побудовано приміщення школи в 1850 році на народні кошти, де першим наставником був священик. Називалась в цей час в Балинцях школа церковно-приходська. А згадано було про цю школу в тематизмі Львівської архієпархії (метрополії) в 1856-1857 рр.
Пізніше після скасування панщини з 1867 року в селі Балинці почала існувати державна школа, в якій навчав дітей один учитель. Йому платили з Краєвої каси 70 корон (2 ринських). В цій школі діти навчались до 1900 року.
В 1900 році була побудована нова школа. Матеріал на будівництво школи за народні гроші був куплений директором школи Василем Барничем і отцем митратом Титом Войнаровським. Матеріал для побудови школи взято з розібраних бараків, де жили робітники, що будували залізницю Делятин - Стефанівка.
З 1900року школа стала 4-класною з 6-ма відділами , тому що в 3-4 класах учні навчалися по 2 роки. В цей період школа називалась 4-класівка. 1-ий і 2-й класи навчалися окремо. 3-ій і 4-ий класи поділялись на 3-ій клас: 3 і 4 рік навчання; 4-ий клас: 5 і 6 рік навчання.
Починаючи з 2 класу вивчалася польська мова, а з 3 класу навчали німецької мови. Вчителів - предметників не було. Один учитель учив усі предмети, крім релігії, яку вів священик. Кожний вчитель мав тижневе навантаження ЗО годин.
Директорував у школі Василь Барнич, який організував 3-річні сільськогосподарські курси після закінчення початкової школи. На цих курсах він особисто викладав рослинництво, бджільництво, садоводство, обробку грунту, діловодство, елементарне ведення обліку.
Відмінників навчання В. Барнич виділяв і всіляко допомагав батькам після 6-річного навчання здібних дітей посилати в м. Коломию в державну 8-річну гімназію, учительську семінарію та інші заклади.
Спогади про школу тих часів в селі Балинці залишив Гнатчук Олексій , який в 1902 році пішов у 1 клас.
Діти ходили в школу з учнівською «торбою». Це була сумка із домотканого полотна з лямкою, яка одягалась через голову на ліве плече так, що сумка лежала на правому бедрі, з плеча не знімалась. В сумці було все необхідне для навчання в школі і дома: грифельна дошка і спеціальний для неї «рисик» із кераміки, волога ганчірка ,щоб витирати з грифельної дошки написане, буквар, збірник задач. З однієї сторони грифельна дошка мала лінії для письма, а з другої — клітинки для цифр і малювання.
З другого року навчання носили підручники, олівець, ручку, чорнильницю ,зошити залежно від вимоги вчителя по програмі навчання.
Обсяг навчання за 6років мав наступний план:
в 1 класі 2 год в день, одна відводилась для рідної мови, а друга — для математики. За рік учні вільно читали, заучували маленькі віршики і засвоювали 4 дії в межах 20-ти.
В 2 класі навчались по 3 год в день. Вводилось початкове навчання польської мови, 4 дії арифметики в межах 100, початкові правила граматики з рідної мови, а також: інколи приходив священик і перевіряв знання молитв.
З 3 року навчання в школі займались уже по 4 год. Запроваджувалось навчання німецької мови, початкові правила польської граматики, з української мови розширювалася програма з граматики, з арифметики 4 дії до 100. Два рази на тиждень приходив священик для бесід з учнями. В 3 і 4 класах учні навчались по два роки (по поширеній програмі). В результаті 6-річного навчання учні набували наступні знання.
1. 3 української мови — вільне і швидке читання, знання правил граматики, орфографії і побудови речень.
2. 3 польської мови — вільне читання тексту, елементарні правила граматики і правопису.
3. З німецької мови — читання тексту, елементарні правила відмінювання іменників і дієслів, запас слів до 1000 назв, потрібних для переводу тексту.
4. З арифметики — розв'язування задач на 4 дії до 1000000, з звичайними і десятковими дробами.
5. З геометрії — розв'язування задач із планіметрії і стереометрії, формули заучувались без доведення.
6. Вивчали Закон Божий (Старий і Новий Заповіт).
7. Вільне креслення.
8. Елементарні знання про природу (географія, зоологія, ботаніка та інші) набувались через окремі статті, якими були насичені хрестоматії з української мови.
Режим в школі був суворий. Панібратства і сюсюкання не допускалось, биття різками за відставання в навчанні або за великі пустощі проводилось з участю батька. Легким покаранням був удар лінійкою по лівій долоні. Без причини, звичайно, нікого не карали, і до каліцтва не доходило.
В цілому, сільська школа давала основу-мінімум знань необхідних для того, щоб поступити в гімназію, реальне училище, учительську семінарію або в професійні школи.
Помер В. Барнич 14 жовтня 1938 року в місті Коломиї, віддавши селу Балинці 25 років плідної педагогічної праці.
Після нього в Балинцях директором школи працював Лазаренко, якого призначили на цю посаду. Прибув він із Корева. Похований він у Балинцях. Після нього на посаді директора працював Василь Букатович, який керував школою до 1944року (член ОУН, покарання відбував у сталінських таборах).
З приходом Радянської влади в 1939 році школа стає семирічною. В 1944 році директором був призначений Опікун, який 12 грудня 1945 року трагічно загинув. Керівництво школою було доручено Безпалому Івану Васильовичу.
В 1948 році школа була реорганізована в середню школу. Перший випуск десятикласників відбувся в 1951 році. В цей час школа була розміщена в дев’яти приміщеннях. Керувала школою Стовбун А. Л., завучем була Труба М. Д.
В 1966році розпочалося будівництво нової школи. Будував школу Гвіздецький міжбуд. Активну участь у будівництві приймали батьки, педколектив та учні. В 1970 році було здане нове приміщення школи, збудоване колгоспом імені В. Корбутяка вартістю 342 тисячі карбованців. Школа розрахована на 570 місць. Директорував тоді Демчина Андрій Антонович, який займав дану посаду з 1962 року по 1972 рік, а заступником був Джаман Олексій Іванович. Це були розумні педагоги і вмілі організатори.
Керував школою з 1972 року по 1977 рік Пернеровський Мирослав Юрійович, завучем була вчитель математики знаючий і вимогливий педагог Яремійчук Марія Петрівна. Потім посаду директора обіймав Симотюк Дмитро Семенович з 1977р. по 1982р.
У 1982р. – 1996р. директором школи працював Джаман Михайло Іванович, заступниками директора з навчально-виховної роботи були вчитель української мови Антонюк Марія Іванівна, а пізніше Сав’як Ганна Іванівна – поетеса, голова первинної організації товариства «Просвіта». Школа в цей період переживала нелегкий, але цікавий момент в своєму розвитку. Період національного відродження, перебудови, демократизації сприяв зміні пріоритетів і напрямів в освіті. Почався період духовного відродження.
На початку 90-хроків ХХ століття був добудований спортзал і дев’ять класних приміщень. Роботи проводилися при допомозі колгоспу ім. В. Корбутяка (голова – Деделюк І. С.). Велику допомогу надавав депутат обласної Ради народних депутатів від Балинцівського округу завідуючий Снятинським райво Попадюк Мирослав Петрович.
В 70 – 90-ті роки школа працювала за кабінетною системою. Добре обладнані були фізичний, хімічний, біологічний, історичний, математичний, географічний, кабінети української та російської мови й літератури, німецької мови і молодших класів. Працювало в той час 36-40 вчителів. Майже всі вчителі з вищою освітою. В школі добре була організована робота виробничої бригади, працював табір праці і відпочинку при матеріальній підтримці колгоспу ім. В.Корбутяка. Учні здійснювали туристичні походи стежками рідного краю. Неодноразово були переможцями на обласних змаганнях з туризму, лижного спорту, легкої атлетики.
В 1996 році директором школи став Качуляк Василь Іванович завдяки співпраці дирекції школи та керівника агрофірми «Нива» Савича М.Д. в 1998 році школу було газифіковано. Проводився капітальний зовнішній і внутрішній ремонт приміщення школи. Матеріально-технічна база школи щороку поповнюється. Значний вклад внесли спонсори Матвійчук Василь Григорович та Демчук Дмитро Олексійович. Матвійчук В.Г. уродженець села Балинці, житель США подарував школі в 2004 році комп’ютерний клас (11 комп’ютерів).
Демчук Д.О. уродженець села Трофанівки, житель м. Луганська у 2006-2009 р.р. для покращення навчально-виховного процесу подарував Балинцівській ЗОШ І-ІІІступенів п’ять плазмових телевізорів, п’ять комп’ютерів та відеомагнітофонів із функцією DVD, музичний центр, музично-звукову апаратуру. Дмитро Олексійович закупив шість комплектів парт та стільців, статоскоп для фізичного кабінету. Великий внесок він зробив для оздоровлення дітей шкільного віку. За його кошти оформлено тренажерний зал, закуплено різноманітний спортивний інвентар. Великим подарунком мецената став швидкісний Інтернет.
Для розвитку дитячої творчості Дмитро Олексійович укомплектував хореографічний клас та придбав велику кількість костюмів для танцювального колективу «Первоцвіт».
Важко перечислити та усвідомити всі ті добрі справи, які він зробив для жителів сіл за цей невеликий період часу.
Силами педагогічного та учнівського колективу проводяться святкові концерти, конкурси, літературно-музичні композиції,
зустрічі з випускниками школи та видатними людьми.
В 2007р. школа зайняла п’яте місце в конкурсі «10 кращих шкіл району» (Номінація «Школа партнерства»). Вся робота педагогічного колективу спрямовується на тісну співпрацю з ІФІППО, Снятинським райво та методичним кабінетом. На базі школи проводяться семінари обласного та районного рівня.
Балинцівська ЗОШ І-ІІІ ступенів дає ґрунтовні знання своїм учням. Тому шістнадцять випускників стали кандидатами та докторами наук. Багато випускників здобули вищу освіту і працюють в різних галузях науки, культури та народного господарства України і за її межами. Школа намагається іти в ногу з часом.
