Саме під таким гаслом відбулась конференція в рамках урочистих святкувань 125-річчя від дня народження одного із засновників української оперети, композитора, диригента, скрипаля, громадського діяча Ярослава Васильовича Барнича, які відбувались і в його рідному селі Балинці, і у Коломиї, де він навчався у місцевій гімназії. Два дні святкувань вмістили в себе ряд подій, які, безсумнівно, залишаться помітною сторінкою і в історії села, і в культурно-мистецькій панорамі покутського краю: Божественну Літургію у церкві Різдва Пресвятої Богородиці у селі Трофанівка, відкриття пам’ятної дошки на балинцівському ліцеї, якому присвоїли ім’я Барнича, наукову конференцію, відвідання могили Василя Барнича у Коломиї, а найголовніше – дві вистави його знаменитої оперети «Гуцулка Ксеня», у Балинцівському будинку культури та у Коломийському народному домі.
Але оглядаючи свято музики Ярослава Барнича, надзвичайно вдале і барвисте, хотілося б не просто перерахувати події і їх організаторів та учасників, а замислитись глибше над деякими «уроками» цього свята. Їх нам дав передусім сам талановитий митець, якому довелось перейти звивистими і не завжди безпечними стежками долі, прикладом національної свідомості, цілеспрямованості, відданості своєму призначенню і непохитності навіть у найважчих життєвих обставинах. Проте гідним прикладом для наслідування служить не лише він сам, але й наші сучасники, які відроджували ім’я музиканта, добивались виконання його творів і встановлення їх істинного авторства, та зрештою й ті, які задумали, підготували і провели цю вельми особливу культурну акцію.
Отже, урок перший. Якщо музика по-справжньому талановита, вона завжди повернеться – у потрібний час і у потрібному місці.
А музика Ярослава Барнича дійсно цікава, талановита і сповнена непідробних живих емоцій. Створені головно у 30-і роки ХХ ст., його пісні й оперети ґрунтувались на фольклорних українських мелодіях, убраних у пишні шати європейської професійної композиторської техніки. Про це свідчать і його популярні пісні, серед яких найвідоміша – «Гуцулка Ксеня», але співались і пісні-танго «Чи тямиш?», «Ох, соловію», «Ще раз!..», «Львів», а передусім чотири оперети, з яких дві – «Шаріка» і «Гуцулка Ксеня» - здобули тривку сценічну славу, і ніякі радянські заборони і замовчування впродовж десятків років не змогли перешкодити їх тріумфальному поверненню в рідний край. Поставлена і виконана в ювілейному марафоні під батутою директора Хмельницької філармонії, талановитого молодого диригента Олександра Драгана в режисурі Богдани Латчук, «Гуцулка Ксеня» і через вісімдесят років після своєї прем’єри приваблює яскравістю мелодій, динамікою сценічної дії, та зрештою й актуальністю сюжету. «Карпатський туризм» і трудова еміграція в Америку, протиставлення бізнесових інтересів і питомих моральних вартостей, азартне полювання за мільйоном доларів, та й вічні суперечності буття: інтриги, підступи, сумніви – проти кохання і вірності, мало в чому змінились незважаючи на всі бурхливі історичні зміни в Україні і світі, тож і надалі змушують слухачів співпереживати закоханій парі Ксені і Ярослава (Яра) та з інтересом очікувати розв’язання заплутаних перипетій сюжету.
Особливо привабливим і захоплюючим музично-сценічне дійство зробили прекрасні виконавці – солісти та Академічний симфонічний оркестр Хмельницької філармонії, хор і балет Академічного ансамблю пісні і танцю «Козаки Поділля». Диригент Олександр Драган зумів знайти вірний художній тон і темпоритм вистави: достатньо експресивний і динамічний, без затягувань, але й без «циркового галопу». Вельми вдало підібрали й солістів. Звісно, зірками першої величини були професійні оперні виконавці Ольга Абакумова (Гуцулка Ксеня) та Stepan Drobit (дядько Михайло Деделюк), але й інші солісти, які зазвичай співають у хорі «Козаків Поділля», дуже добре справились зі своїми партіями: це й Andriy Yurchenko (Яро Деделюк), і Екатерина Бессонова (артистка Зузя), і Марина Клишната (Мері), і Алексей Блащук (Семен),і Віктор Гаврилюк (Іван Сениця), і Alvira Makognyk (Марічка) і Григорій Бойчук (Юрко )та зрештою усі. Ансамбль виконавців, хор і танцювальні сцени сприймались дуже гармонійно і цілісно. Відчувалось, що вони пропустили цю музику крізь своє серце, бо – повертаючись до головної думки цього уроку – талановита музика не залишає байдужим нікого: ні слухачів, ні артистів. Урок другий. Нічого вартісного не може виникнути з порожнечі. За кожним мистецьким звершенням стоїть важка праця, ретельна професійна підготовка, духовні цінності, закладені батьками й найближчим оточенням.
У цьому всіх зацікавлених переконали доповіді на конференції, які розкрили різні грані творчості, становлення, навчання та оточення Ярослава Барнича. Його життєтворчість постала у вельми об’ємному аспекті, заторкнула історію села Балинці, де народився композитор, роль його батька, директора школи Василя Барнича, яку докладно і аргументовано висвітлили директорка Балинцівського ліцею ім. Я.Барнича Галина Гушул та історик і краєзнавець Ольга Слободян, продовжилась дуже цікавими фактами з його найближчого оточення – Степана Гумініловича, Анатоля Кос-Анатольського, Ренати Яросевич, що їх подав відомий композитор, піаніст і музикознавець професор Олександр Козаренко, поглядом на окремі етапи життєтворчості митця, які представили професорки Ганна Карась, Віолетта Дутчак, Любов Кияновська, доцент Олександр Драган, директор Івано-Франківської філармонії Василь Тимків, аж до сучасних осягнень у вшануванні пам’яті Барнича, зазначених доцентом Людомиром Філоненком. З цієї фундаментальної наукової панорами стає зрозумілим, що феномен «Гуцулки Ксені» - пісні та оперети, як і інших звершень композитора, не постав на піску, його творили не лише він сам своєю працею і талантом, але й ті, хто виховав Ярослава Барнича в дитинстві і юності, ті, в кого він навчався у Львові і Берліні, ті, хто його оточував і підтримував.
Урок третій. Призначений для песимістів, які нарікають на те, що молодь не цікавиться національною музичною спадщиною, а керівництво всіх рангів її ніяк не підтримують.
Ювілейні святкування Ярослава Барнича вкотре підтвердили, що його творчість не тільки не втрачає свого значення у сучасному культурному житті, але й знаходить все нових ентузіастів в колі молодих талановитих митців. Організатором і натхненником усіх акцій став Олександр Драган – земляк Ярослава Барнича, уродженець того ж села Балинці. Очоливши Хмельницьку філармонію, він зумів у короткім часі перетворити її на потужний мистецький осередок, що приваблює провідних артистів України і європейських країн. Для втілення свого амбітного задуму він знайшов однодумців, передусім в особі Галини Гушул, директорки Балинецького ліцею, що загорілась ідеєю надати навчальному закладу ім’я знаменитого земляка і зробила для цього все можливе. Вона, а також директор балинцівського будинку культури Василь Міщенко змобілізували місцевих вчителів і працівників культури і забезпечили проведення святкових акцій у Балинцях. Олександр Драган здійснив редакцію оперети «Гуцулка Ксеня» за рукописом, який отримав від родини композитора із США за посередництвом Людомира Філоненка, довершив оркестрування партитури і продумав художні деталі постановки. Прем’єра оперети відбулась в 2017 р. у Хмельницькому, з того часу вона не раз ставилась на різних сценічних майданчиках України, а врешті досягнула і його рідного краю.
Великий інтерес до урочистих подій і усіляку підтримку святкуванням надали очільники селища і району – Заболотівський селищний голова Петро Маліборський, Коломийський міський голова Богдан Станіславський, депутатка Івано-Франківської обласної ради, меценатка – Орися Книшук, голова Коломийської районної держадміністрації Любомир Глушков, голова Коломийської районної ради Іван Угрин.
І найважливіше: на виставі «Гуцулки Ксені» і в Балинцях, і в Народному домі в Коломиї яблуку не було де впасти, захоплені овації після закінчення вистави довго не вщухали, а більшість публіки складала якраз та сама молодь, яка начебто не цікавиться національною культурою.
Урок четвертий. Які б хитросплетіння і маніпуляції не вигадувались, щоби приховати правду, вона все одно подолає всі перешкоди і вийде на яв.
Що ж тільки не робилось, щоби відібрати у Барнича авторство пісні «Гуцулка Ксеня», а всю його іншу спадщину як «націоналістичну», а відтак «безвартісну», назавжди поховати у мороку забуття. Але попри всі зусилля колишньої комуністичної влади і небажання визнати справжнього автора знаменитої пісні навіть у роки Незалежності – правда таки була встановлена, а творчість Ярослава Барнича зайняла належне місце в українській культурі.
Доктор мистецтвознавства, професор, член-кореспондент Академії мистецтв України, заслужений діяч мистецтв України, Zasłużony dla kultury polskiej.
